Вас вітає бібліотека-філія с.Негровець

Історія заснування бібліотеки с.Негровець

         Як і в більшості сіл Міжгірського району сільська бібліотека розпочала свою діяльність з приходом радянської влади. З метою пропаганди комуністичної ідеології серед гірського населення в селі Негровець також було відкрито свою хату-читальню, яка знаходилась в приміщенні старої "жидівської фари". Про діяльність перших культосвітніх працівників в селі Негровець майже нічого не відомо. Однак збереглися світлини та  деякі відомості про бібліотекаря Попович Василину Юріївну, яка розпочала активну трудову діяльність на теренах бібліотечної справи в 1958 році, одночасно закінчивши заочне відділення Хустського культосвітнього училища ( 1960 р.) Саме за її ініціативи розпочалося будівництво нової бібліотеки : тривалий час переконувала районне керівництво у важливості відкриття новобудови, докладала чималих зусиль під час будівництва, завезення будматеріалів. Тож , 1974 року відбулося урочисте відкриття нової книгозбірні,  де Василина Юріївна пропрацовала до 1986 року.

     

         1986 року бібліотеку-філію с.Негровець очолює молодий спеціаліст Савинець Надія Іванівна . Однією з основних умов створення позитивного іміджу бібліотеки на сьогоднішній день є забезпечення комфортних умов для відвідувачів, приміщення гарно оформлено по-сучасному, затишку додають живі квіти. Значна увага приділяється виставковій роботі Для школярів естетично оформлені книжкові виставки та тематичні полички.

       За підсумками обласного огляду-конкурсу „Сільська бібліотека року" - бібліотека філія села Негровець посіла призове друге місце.

Село Негровець : історія та сьогодення

         Село Негровець розташоване в середній течії річки Теребля, в Синевирській долині за 20 кілометрів від районного ценрту см.т. Міжгір'я. Синевирську долину в якій знаходиться село Негровець, оточують такі полонини: на сході полонина Стримба (1723м), за нею в напрямку на північ Дарвайка (1506м), далі Негровець (Магалька 1723м), на півночі - Кам'янка (1578м). На південний схід від Негрівця в напрямку села Колочава знаходиться полонина Красна (1564м) на півдні Тяпеш (1326м), на заході Мирша.

         Перша письменна згадка про село Негровець, як присілок села Колочава (Верхня Колочава) датується 1463 роком. Звичайно, що село виникло раніше, десь на початку ХУ століття. За переказами старожилів, спершу було невелике поселення в урощищі Ясеновець, під полониною Магалька. Жили там здебільшого чесні й правдиві люди. Кажуть, що в селі була й церква з дзвіницею. Люди вірили в Бога, випрошували собі щастя й долю. Та одного разу найстарішому в селі чоловікові приснився сон, що на їхнє село йде нещастя: гори переходять в інше місце. Через деякий час так і сталося Магалька зсунулась і зруйнувала поселення. Люди встигли врятуватися, були зруйновані лише їхні будинки. Верхній кінець урочища Ясеновець і на сьогодні називається Зсув. Після цього люди оселились в урочище Потік, що й стало початком села Негровець. Звідки пішла назва села? : Угорський дослідник історії закрпатських говорів Ласло Даже твердить, що частина села Колочави має назву Негровець, утворену від румунського кореня. Очевидно одна із полонин по місцевому - Магалька, що знаходиться над селом, в свій час десь у ХУ столітті належала румунському феодалу по прізвищу Негер або Негра. Полонина Магалька стала називатись за його прізвищем і трансформувалася у назву Негровець, а від назви полонини стало називатися село, що знаходилося у її підніжжя.

         Є ще одна версія, щодо походження назви села. Слово Негровець пов'язують із словом Негура, яке пояснюється як густий туман в горах (мрака, мряк). Спрощення вимови привело до утворення назви села Негровець.    До 1930 року нижня частина села називалась Негровець, а верхня називалася Імшади, що виникла трохи пізніше. Назва села Імшади походить від слова „імшити", тобто утеплювати зруби дерев'яних хат. Висушеним мохом закривали щілини між деревами зрубу.Згідно з переказами засновниками села Імшади були сліпий старець і піп, потомки яких отримали прізвища Сідей і Попович. Село Імшади засновано в 1499 році.

       Як і Колочава та інші навколишні села наше село було засноване втікачами із низинних сіл, які ховалися в горах, від утисків феодалів. Як писав чеський письменник Іван Ольбрахт у романі „Микола Шугай - розбійник'' про мешканців села Колочава, а також і про наше село, як приселок села Колочави: „Це правнуки бунтівних невільників, які втекли від канчука і шибениць, підстаростів і отаманів пана Йосифа Потоцького, правнуки повстанців проти здирства румунських бояр, турецьких панів і мадярських магнатів".

В горах на деякий час втікачі знаходили притулок і волю. Вони будували собі дерев'яні хатинки з маленькими вікнами, глиняною долівкою, критими дранкою або соломою, без димарів з вогнищем по середині. Основним їхнім заняттям було скотарство, землеробство, полювання і лісові промисли. На оброблених участках землі вирощували жито, овес, картоплю, капусту і іншу огородину.    

      В епоху середньовіччя територія вздовж Тереблі переходила від одного феодала до іншого. З 1365 році долина річки Тереблі належала волоським феодалам Балку і Драгу. В першій половині ХУ століття ці землі дістались феодалам Білкеям, в 1463 році вони передали їх своїм родичам дворянам урмезеям. З цією подією і зв'язана перша письмова згадка про село Колочаву, а згодом і про село Негровець, як присілок села Колочави.

Після 1526 року долина Тереблі ввійшла до складу Семиградського князівства і була підпорядкована Хустському замку, який через деякий час став власністю угорських королів, а потім знову не раз переходив із рук в руки. Феодали не мирились з тим, що на їх землях і в лісах проживають незалежні поселенці. Панські гайдуки находили втікачів і заставляли відробляти панщину -три дні на тиждень, а також платити натуральний і грошовий оброк. Для збирання І податків посилювались спеціальні загони, „бандерії".

В запису, зробленому в Нижньому Синевирі, говориться про те, що бандери : збирали податок: за землю - десяту частину врожаю, за вола - сорокову, за коня -і дві сорокові, за членів сім'ї кожний жонатий чоловік платив поголовщину. Крім і того піп брав віз сіна, бадью кукурудзи, або дві вівса і сани дров.

       Населення Негрівця страждало не тільки від феодальної експлуатації, а і від і стихійних лих та голоду. Розорювали селян і феодальні війн-и. В 1637 році і семиградський князь Дьєрдь II відправився із села Вишкове долиною Тереблі в Польшу воювати за королівський трон. По дорозі він зобрав велику кількість селян. У відповідь нацей похід в Закарпаття вторглась польська армія, яка спалила і зруйнувала багато населених пунктів. Повертаючись в Польшу з награбованим добром долиною Тереблі, шляхтичі на своєму шляху спустошили в 1657 році в село Негровець.

         Терпіло село і від австрійських військ після захоплення Закарпаття Габебурками . В 1703-1717 роках селяни села Негровець приймали участь у визвольній війні венгерського народу проти Габербургів. Після поразки у війні, багато її учасників рятуючись від страти, ховались на Мараморщині, особливо в її північно-східній місцевості, і населення села за рахунок втікачів швидко зростало.

        Протягом ХУИІ - XIX століть селяни Негрівця, як і навколишніх сіл і далі страждають від феодальних повинностей і малоземелля. А після буржуазної революції 1848 - 1849 роках становище- їх ще більше погіршилось, бо після реформи найкращі її землі поступово захопили куркулі, євреї і уніатська церква . Більша частина селян жила в злиднях. Бідняцькі сім'ї тільки в святкові дні бачили хліб і то вівсяний. Некраще було і тим, які працювали на лісорозробках і лісосплаві. За мізерну плату вони рубали ліс, підвозили його кіньми до річки, йшли бокора (дараби) і сплавляли по річці Тереблі до Тиси, часто ризикуючи життям.

Матеріальні нестатки і безробіття гнали багатьох жителів Негрівця у Венгрію, Чехію, Боснію, Бельгію, Францію, Німеччину і Америку. Частина з них повернулась додому, а багато з них залишились в чужих країнах на постійне місце проживання.

            Перша світова війна 1914 - 1918 роках принесла трудящим села реквізиції, мобілізацію в армії, і різні нестатки. В березні - квітні 1919 року в Угорщині перемогла Радянська влада. В селі Негровець в цей час теж існувала Радянськавлада. Румунські окупанти придушуючи Радянську владу пограбували село. Некращим стало становище селян і після приходу чехословацьких окупантів.

          Про важке становище селян Верховини в складі буржуазної Чехословаччини, яскраво описав в своїх творах чеський письменник Іван Ольбрахт, який довгий час жив у Колочаві і її околицях, збираючи народні оповіді і документальні матеріали. В одному з них він писав: „...Урожаю із горрда ледве ставало до Різдва, у дітей пухли животи, а у матерів не було в грудях молока для новонароджених... Був голод, хоч кричи і умирай". В 1928 році негрівчани пішли голодним походом у Волове. Але не хлібом, а жандармерськими дубінками зустріли власті селян і лісорубів. Весна 1929 року принесла селянам нові бідування. Голод і смерть загрожували жителям Негрівця, як і Колочави та інших сіл Верховини. „В якому віці живе верховинське село? Запитував тоді І.Ольбрахт. І тут же відповідав: „Це село одинадцятого століття". 

              Перегортаючи сторінки з історії села, ми бачимо, що на сьогоднішній день багато чого змінилось в селі.Негрівчани - люди глибоковіруючі. Між ними панує дух моральності і справедливості. Це передається з покоління в покоління. В селі є чотири церкви: дві православні, і дві греко-католицькі.

         Гордістю  села Негровець  є архітектурна пам'ятка - Свято-Михайлівська церква, яка збудована в ХУІ столітті без жодного цвяху. У споруді храму відчувається досвід майстрів, що створили зразки святинь Мараморома.Спочатку святиня була споруджена і урочищі Потік - храм із трьома вершинами у стилі байківської школи. У 1818 році будівлю перенесли у Негровець і перебудували. Від початкового вигляду залишилися зруби стін і каркас нижньої частини вежі. Про це напис, зроблений на дверному обрамленні.

Сама споруда побудована з ялинових брусів, стіни вище піддашшя і покрівлі покриті дранню, а вежа і шпиль - дубовим лемишем. Із західного боку до зрубу нефа і бабинця прибудована нижня частина першого ярусу галареї.

         Верхня частина першого ярусу і другий ярус із аркадою являють собою каркасну конструкцію. У плані східний об'єм прямокутний і вузький, до високого нефа і бабинця підходить двоскатний дах. Над бабинцем побудована квадратна дзвінниця з каркасом, підсебиттям і аркадою голосників під чотирьохскатним шатровим дахом, який переходить у високий штиль.

           На високому пагорбі навпроти церкви розташовано сільський цвинтар, де вціліла невелика дуже граційна дерев'яна каплиця. Каплицю спорудили, можливо у 1920-х роках біля дороги. Коли в 1960-х роках радянська влада розгорнула кампанію на знищення придорожніх хрестів і каплиць, споруду перенесли на цвинтар.

         В селі Негровець зараз нараховується 700 дворогосподарств з 2430 чоловік. В селі дві школи, одна побудована у 1976 році, а інша у 2010 році, ФАП, п'ять магазинів, сільський клуб, відділення зв'язку, сільська рада, сільська бібліотека, яка розпочала своє будівнцтво ще в 60-ті роки. 

          Не дивлячись на те, що життя зараз ставить перед селянами цілий ряд проблем, село Негровець за останні десятиріччя докорінно змінилось. Канули у вічність старі курні хати під солом'яною стріхою. Село забудоване і забудовується новими сучасними, світлими, просторими будинками з дерева і цегли, критими шифером, черепицею.Музейними експонатами стали стародавні предмети одягу, такі як: вуйош, холошні, постоли, домотканий чоловічий і жіночий одяг.



Наша адреса:


Україна 90000

Закарпатская обл. Мижгорский р-н, пгт.Міжгір " я, вул. Гнатюка, 1

Міжгірська центральна районна бібліотека