"Син Срібної Землі"


    “Син Срібної Землі”

Сценарій літературно-музичного вечора
до 120-річчя від дня народження
Василя Гренджі-Донського

І ведуча:  23 квітня  цього року громадськість краю широко  відзначатиме  120-річчя від дня народження нашого славного земляка, відомого українського поета, прозаїка, драматурга, публіциста, журналіста та громадського діяча Василя Степановича Ґренджі-Донського.

 

ІІ ведуча: Його ім’я так само нерозривно пов’язано з історією новітньої української літератури на Закарпатті, як ім’я Івана Котляревського з початками новітньої української літератури в центральних та східних областях України, Маркіяна Шашкевича – в Галичині, Юрія Федьковича – на Буковині.

ІІІ ведуча: В історії літературного розвитку Закарпаття у минулому столітті Гренджі-Донському належить одне із провідних місць. Поет, публіцист, прозаїк, драматург, журналіст, він активно вводив письменство Закарпаття в загальноукраїнський контекст. Багато в чому йому судилося бути першим. Збірка поезій “Квіти з терням” (1923) була першою в нашому краї поетичною збіркою, написаною українською літературною мовою. Він першим у літературній творчості закарпатців почав утверджувати ідею возз’єднання українських земель, видавати український літературний журнал “Наша земля” (1927-1928), написав перші соціальні та історичні повісті на матеріалі рідного краю, першим на Закарпатті зобразив у своїй поезії постать Тараса Шевченка.

І ведуча: Донині не втратила своєї животворної сили його полум’яна поезія. Найбільш проникливі і пророчі її рядки присвячені рідній землі:

Тобі рідний краю, і честь і любов.

Хай вітер гуде пісню волі, 

За тисячу років і сльози, і кров

Пролив твій народ у неволі.

Криваво стояв у тяжкій боротьбі

За волю , за рідну державу

Був вірним до смерті, країно, тобі

За правду, за честь і за славу, 

За волю народу, що з мертвих воскрес,

Життя ми готові віддати, 

Щоб сонце свободи світило з небес

На наші зелені Карпати.

Демонструється відеопрезентація «Тобі, рідний краю і честь, і любов!»

ІІ ведуча:        Народився Василь Ґренджа-Донський 23 квітня 1897 року  на Закарпатті у Воловому (нині Міжгір’я) за часів Австро-Угорщини в типовій верховинській родині тодішнього Марамороського комітату. Він цікавився й гордився своїм родовідним деревом аж до прадіда Степана, діда Олекси та бабусі Параски.

 ІІІ ведуча:   «… Батько в мене був дуже гарним. Малим хлопцем я все молився, щоб і в мене були такі сині очі, як і в батька... Бувало, як косить цілий день, і цілісінький день співає, що аж ліси дзвенять ... Його поводження впливало на мене, що й мало наслідки на мій дальший розвій... Він мене занадто любив і всюди за собою тягнув: я був з ним, почавши від третього року, на сінокосах, з ним спав разом на оборозі або отаві, з ним разом і звірів диких відганяв від бараболь чи вівса."

І ведуча: В селянській родині, де панувала матеріальна нестача, пройшли дитячі та юнацькі роки, але однак не тьм’яніла любов Василя до рідного краю, не гасло прагнення до творчості.    

Звучить уривок з вірша «На Боржаві»:

Стою на самім вершку полонин.

Неначе вперше звідси розглядаю,

Чудові гори здоровлю вітаю,

Як завжди вірний Верховини син.

 

Яка ж краса дивитись звідсіля!

Так добре тут, такий щасливий я:

Ні злоби людської отут немає,

Лишень знайомий  вітрик повіває,

І більш нікого тут нема.

 

Так гарно тут, широко, вільно тут,

Нові думки, ідеї тут снуються,

А там далеко срібні річки в’ються,

До них потоки з двох боків падуть.

 

Ведуча ІІІ  Закінчивши початкову церковно-парафіяльну школу, з 12-ти років починає трудове життя, працює помічником учителя-дяка листоношею. Писати почав дуже рано. Його перший вірш появився ще в 1912 році в Будапештській газеті “Неділя”, яка видавалася рідною мовою. Вже з перших творів Гренджа-Донський висловлював свою любов до рідної землі, рідного слова:

 

Звучить вірш «Блудному синкові»

Ище тебе твоя мати

Малим колисала,

Коли співанками

Сяк напоминала:

 

«Ой не забудь рідне слово,

Що матип учила,

Коли тебе,любий сину,

На руках носила. 

 

Знай мій сину, що ти Русин

Великого роду ,

Батьки твої умирали

За свою свободу.

 

Лучше битись за ту волю

Й свобідним бути,

Або в ярмі,у неволи

Навіки заснути…

                           Звучить вірш «Люби рідну мову»

 

 Ведуча І : З 1915 року заочно складає іспит за неповну середню школу (горожанську). Восени цього ж року його мобілізують і посилають на східний фронт, де він був поранений. Лікуючись у Будапешті, Василь Ґренджа-Донський складає іспит за два класи торговельної школи, а також займається живописом. Незабаром його знову відправили на фронт. Після війни перебував ще якийсь час у Будапешті та поклик рідної землі не дав майбутньому поетові залишитися довше в Угорщині :

Ой голубко сива,

                 позич мені крила,

                               хай утечу, хай полечу,

                               де країна мила.

Гей, долино, полонино,

ой гаю, мій, гаю,

             коли тебе, рідний краю,

             побачити маю?

 Звучить вірш «Люби свій рідний край»

Шануй, люби свій  рідний край,

Де змалку ти живеш,

В чужині долі не шукай,

Її там не знайдеш!

 

Важке в чужині пробуття,

Чужий та інший світ,

Було б гірке твоє життя,

Гіркий насущний хліб.

 

Нема розмов, своїх пісень,

Утіхи там нема,

Твоя душа і в ніч і в день

Прибита і німа.

 

Чужі господарі , пани,

Великі і малі,

Із тебе витягнуть вони

Весь піт і мозолі .

 

Шануй, люби свій рідний край,

Що дав тобі життя,

В чужині долі не шукай,

Нема там пробуття!

 

І ведуча: Весною 1922 року Гренджа-Донський з Будапешта повернувся на Закарпаття. До осені 1938-го жив і працював в Ужгороді. На цей період припадає його найактивніша літературна та журналістська діяльність.

ІІ ведуча:  Так, у 1923 році ці вірші побачили світ окремою книжкою під назвою “Квіти з терньом” із вступним словом Василя Пачовського. А чеський критик Антонін Гартл зазначав, що цією збіркою започаткувалась нова ера в літературі Закарпаття, а її автор став основоположником новітньої літератури свого народу по цей бік Карпат. 

ІІ ведуча:  Невдовзі з’явилась друга збірка – “Золоті ключі ”, а у 1924 році – третя – “Шляхом терновим ”, яка в історії закарпатської літератури має особливе значення. Це перша книга місцевого автора, написана сучасною українською літературною мовою і видана загальноукраїнським фонетичним правописом. Згодом цього принципу почали дотримуватись місцеві газети та молоді автори.    

                                                    Огляд книги Гренджі-Донського «Шляхом терновим»

І ведуча: По приїзду до Ужгорода В. Ґрен­джа-Донський знайомиться з Августином Волошиним, його земляком, уродженцем с. Келечин, який мав на нього значний вплив у формуванні як свідомого патріота-українця. Гренджа-Донський  редагує газету «Нова свобода», «Урядовий вісник», працює в міністерстві пропаганди уряду Карпатської України, щоденно їздить по містах і селах Закарпаття, виступаючи в ролі організатора національно-політичних сил, мобілізуючи населення краю до чинного вияву його палкого бажання бути господарем на своїй землі.

Вставай, народе,зривай кайдани.

Виріж тиранів, катів убивай!

За наші сльози , за наші рани,

За наші муки – згинуть тирани!.

Раби, до бою за любимий край 

Родину рідну жалем морили.

З костей по полю була б гора!

Стріляли,  били, кровцю розлили…

Країну рідну на хрест прибили…     

Раби, вставайте, вставайте , пора!

 

                              Демонструється відеопрезентація «Карпатська Україна у вогні»

ІІ ведуча:   Уже на третій день після окупації Закарпаття угорськими вояками його заарештували. Сидів у в’язниці в Тячеві, далі пройшов тортури в концтаборах села Крива біля Хуста та Вар’юшлапоша під Ніредьгазою в Угорщині. У неволі заступався за побратимів, за що сам зазнав катувань:

 

Биття, тяжкі побої, муки

Витримують мої брати,

Не люди це, але гадюки,

Кати , проклятії кати.

 

Стоять з бичами наші «гості»

І б’ють від голови до п’ят,

На голім і твердім помості

Рядом потовчені лежать.

 

А прийдуть іншії на зміну,

То від посатку б’ють ізнов..

І на підлозі, і по стінах

Розприскана, розлита кров…

 

                                             Огляд книги Гренджі-Донського  «Щастя і горе Карпатської України»

         Ведуча ІІ:   Та він залишився живим, хоч у світовій пресі повідомляли, що загинув у концтаборі. Вирвавшись у липні 1939-го з катівні, проживає в Хусті під наглядом поліції, а на початку серпня того ж року нелегально з сім’єю перетинає кордон біля Ужгорода й потрапляє на територію Словаччини.

  Звучить  вірш «В світ за очі» (Книга «Під синіми бескидами»)

 Ридають хустські мури, шани гідні,

По вулицях вже видно стежки банд…

Прощай мій краю, і прощайте рідні!

Примушує до втечі окупант…

В світ за очі іду… Куди – не знаю,

Топлюся і ловлюся за стебло,

Та серце, краю мій, тобі лишаю,

З собою лиш беру своє перо...

            

  Звучить вірш «Ось і я покинув рідний край»

 

        Ведуча І:  У повоєнний період в соціалістичній Чехословаччині склалися несприятливі умови для подальшої творчості письменника: Ґренджі-Донському не могли вибачити виразну національну спрямованість його довоєнної діяльності та літературної творчості, яка ніяк не відповідала канонам “пролетарського інтернаціоналізму”. Його на довгий час відсторонили від літературного процесу. І тільки на початку 60-х років письменник знову одержав можливість друкуватися.

       

     Ведуча ІІ:  В останні роки життя письменник двічі приїжджав до рідної України, відвідав Ужгород і Київ, зустрічався із земляками, письменниками. Під час перебування на Міжгірщині Василь Степанович відвідав пам’ятні йому місця, помилувався красою гір і полонин, миле його серцю Синевирське озеро:

                        Вітай ,красо, розкішнеє озерце –

                        Блакитне око синіх полонин,

                        Давно ти полонило моє серце,

                        Приходжу , мов до нені рідний син.

 

      Ведуча    Він зустрічався з людьми, почуте й побачене часто занотовував, плануючи використати в романі «Сини Верховини», над яким тоді працював і який згодом став вершиною його художньої прози.  Тішився змінам на краще, що сталися в житті його земляків.   

           Огляд  Книги Гренджі-Донського «Сини Верховини»

 

         Ведуча І : Помер Ґренджа-Донський 25 листопада 1974 року і похований на Братіславському Пагорбі Слави.

         У своєму заповіті Гренджа-Донський  призначив "господаркою" своєї багатої спадщини рідну доньку Зірку. Святий батьківський заповіт вона виконала гідно, видавши солідне 12-томне літературне видання, і вже підготувала до друку 13-й та 14-й батьківські творчі томи. Зірка Гренджа-Донська і сама чудово володіє літературним пером: опублікувала серію публіцистичних нарисів і є автором книги "Ми є лишень короткі епізоди...", виданій в 1993 році, що визнана найгрунтовнішим дослідженням про життя та літературну діяльність Василя Гренджі-Донського.

         ВедучаІІІ:  У рідному Закарпатті творчість Василя Ґренджі-Донського дочекалася загального визнання лише після його смерті. В період перебудови і гласності перший однотомник вибраних творів появився в Ужгороді лише у 1991 році заслугою його земляка О. Мишанича. В тому ж році в Ужгороді була урочисто відкрита меморіальна дошка на будинку, де жив і працював Ґренджа-Донський.

       Ведуча ІІ: На рідну землю поет  повернувся навічно. Його іменем названо вулиці найкращих міст Закарпаття, зокрема його ім’я присвоєно Міжгірській районній  бібліотеці для дітей. А в центрі Міжгір’я на честь 100-літнього ювілею В.С.Гренджі-Донського було встановлено  було встановлено пам’ятне погруддя славетного земляка.

 

Ану, скажи, ану, посмій!

А я скажу, а я посмію.

Шістнадцятиголовий змій

тоді був схожий на Росію.

А ми були такі малі

з ім’ям підтятим – Підкарпаття,

братів хотіли на землі,

і нас почули східні браття.

Не шкодували ми зусиль

іти за стягом гегемонським.

В селі Воловім ріс Василь,

і виріс він із Ґренджі – Донським.

О Доне, мудрі язики

глаголять нам права совіцькі.

Донські в Карпатах козаки

уже з’явились – плюс яїцькі.

І що в нас є – то завжди плюс.

І біля кримського есмінця

москаль, хохол чи малорус –

немає тільки українця.

Бо наша правда – для тюрми.

А на свободі надто ґречна.

Збагне Америка, не ми,

що є поет високий Ґренджа.

Він є і каже: я – це ви.

Та в путах держать нас «ґулаґи».

Ми Закарпаття – для Москви,

а Підкарпаття ми – для Праги.

І каже він: блудні сини,

повзуча ваша суть зміїна,

таж ми – не просто русини,

таж ми – Карпатська Україна.

За це я жив. За це я ліг

не у свою – словацьку землю.

Але від ваших рук і ніг

себе я вже не відокремлю.

Всіма світами я пропах,

мої заблукані людкове,

і довго, ніби на волах,

до вас вертаюсь, у Волове.

І я у вас ще буду свій,

і підказати вам посмію:

шістнадцятиголовий змій –

його не спишеш на Росію.

Подонки – в нас, побіля нас,

але ж не весь народ подонський.

І ще гряде – вкраїнський час,

як я намислив, Ґренджа-Донський.

Я йду до вас. Не знаю, де

моє Волове й предків тіні.

Мені казали: в СНД.

А я шукаю в Україні.

 

 

Наша адреса:


Україна 90000

Закарпатская обл. Мижгорский р-н, пгт.Міжгір " я, вул. Гнатюка, 1

Міжгірська центральна районна бібліотека