Важкі кроки до українства

         Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 травня 1947 р. „Про відміну смертної кари”, дав можливість органам МДБ  застосовувативати до різних категорій населення Закарпаття широкі заходи політичного переслідування та засудження на 25 років позбавлення волі в „особливих таборах” горезвісної каральної системи ГУЛАГу. Для багатьох цей шлях завершився зневірою в людей, втратою здоров’я, сім’ї і найдорожчого – життя: у розстрільних казематах органів НКВС-МДБ на території рідного краю, на етапах і табірних нарах від хвороб, недоїдання та виснажливої праці у шахтах, рудниках, лісоповалах і туги за рідним краєм.

      На Закарпатті офіційно нараховувалось 15 тисяч політичних в’язнів та репресованих радянськими енкавеесниками. Із них живими залишилося трохи більше сотні. Одним із тих, кому довелося пройти через справжнє пекло сталінських концтаборів, є нинішній голова Міжгірської районної організації Всеукраїнського товариства політв’язнів і репресованих Василь Бряник. 

       2018 рік став роком виходу у видавництві   «Гражда» художньо-документальної книги Василя Бряника «Відгомін зболеної душі», яку нещадавно було презентовано працівникам Міжгірської ЦБС. Для написання цієї книжки в автора було достатньо часу – цілих 62 роки. Але випробовував свої сили дописами в районну, обласні та республіканські газети й журнали. На окреме видання зважився тільки під кінець осені 2017 року .

       Тож,   на зустрічі з бібліотечним працівниками Василь Іванович розповів про десятирічне поневіряння каторгами Сибіру. Його, сімнадцятирічного хлопця, змусили зізнатися у неіснуючих злочинах. За доносом «товариша», була сфабрикована справа про існування антирадянської організації, якій дали назву  «Граніт Верховини». За нібито зраду Батьківщини, Василя Івановича було засуджено до розстрілу. «Владі вигідніше було використати нас в ролі рабів на лісоповалах та риболовецьких суднах. В мене пухли ноги після двох років роботи в лісі з сокирою, висока температура забирала сили, а мене гнали на нескінченну каторгу.  В холоді, голоді, безкінечній втомі, без медицини, я прожив десять років. Нам забороняли молитися. Я бачив, як ув’язнені жінки розібрали цегляну стіну голими руками, щоб побачити волю. Це було після смерті Сталіна. Вони взялися за руки і стали пліч-о-пліч.   Їх роздавили танками. В’язні не мали імен, тільки номери. Повертати безіменних рабів до життя в соціумі ніхто не мав намірів. Мені допомогла тільки віра в Бога… », ‒ зі сльозами на очах згадує він.

       У 1956 році, після зняття судимості та амністії, колишній політв’язень розпочав інше життя: здобув освіту, роботу, створив власну сім’ю. 

 

      Хоч уже поважний вік має Василь Бряник, але він у вирі активного життя. Очолює райорганізацію політв’язнів і репресованих, є провідником місцевого осередку ОУН. Постійно буває серед шкільної молоді, частий гість бібліотек району. Ставши ініціатором встановлення пам’ятника січовим стрільцям поблизу місця їх страти в Соймах, у минулому репресований, а нині реабілітований верховинець прагне втілити ідею в життя, спонукаючи до конкретних дій як владу, так і громадськість.

Наша адреса:


Україна 90000

Закарпатська обл. Міжгірський р-н, смт. Міжгір " я, вул. Гнатюка, 1

Міжгірська центральна районна бібліотека